Перше засідання Воєводського організаційного комітету УТСК(Уκраїнське суспільно культурне товариство) у Щецині відбулося 10 серпня 1956 року. У ньому взяли участь представники місцевої влади, зокрема, заступник голови PWRN (Президія Воєвудської національної ради) у Щецині Казімєж (Казимір) Гольчевський та керівник Соціально-адміністративного відділу Якуб Греліч. Головою WKO (Воєводського організаційного комітету) став Юзеф Бак, а до складу Комітету також увійшли Стефан Івашко, Дмитро Терефенко, Влодзімєж (Володимир) Бородюк, Ян Бриль, Казімєж (Казимір) Польчинський, Ольга Сурувка та Еугеніуш (Євгеній) Жорначук.
Створення організаційних структур УТСК у Щецінському воєводстві в перший період після організаційного з’їзду Товариства (16-18 червня 1956 р.) виглядало вражаюче. Окружні управи УТСК були створені у восьми населених пунктах (Хошно, Грифіце, Пижице, Старгард Щ., Лобець, Новоґард, Ґоленів і Мислібуж), а гуртки – у 31. Кульмінацією першого періоду існування УТСК стало перетворення WKO на Воєводське правління УТСК у Щецині в лютому 1957 року. Функції голови УТСК в Щецині тоді перебрав на себе Дмитро Терефенко.
Серед гуртків, створених у 1956 році, був міський гурток у Щецині, який відіграв особливу роль у функціонуванні Товариства на Західному Помор’ї. Організаційні збори Щецинського гуртка відбулися 29 вересня 1956 року. У ньому взяли участь, зокрема, Даніель Новіш (PMRN у Щецині), С. Пьотровський (KM PZPR у Щецині) та К. Фуларевич з FJN. Головою правління гуртка було обрано Влодимира Стасікова, заступником голови – Стефана Смолака, секретарем – Ірену Бохняк. Головою Ревізійної комісії обрано Шимона Салюка.
Наприкінці 1950-х – на початку 1960-х років до роботи Щецинського гуртка активно долучилися студенти-україністи місцевого педагогічного коледжу, які вивчали українську філологію. З 1957 року тут проводилися знамениті пізніше так звані “літературні п’ятниці”. Робота була поділена на секції: хорову, студентсько- молодіжну, дитячу, агітаційну та спортивно-туристичну.
Напередодні Другого з’їзду УТСК щецинські структури організації складалися з двадцяти гуртків, які налічували 1105 членів. За даними на травень 1962 року, кількість гуртків зменшилася лише до вісімнадцяти, але відбулося різке зменшення кількості членів – на той час нараховувалося лише близько п’ятисот. Це було фактично загальнонаціональне явище. Основні причини цього були скрізь однакові: реорганізація і перевірка кількості членів у гуртках та вихід з лав відчужених від організації осіб.
З метою систематизації діяльності УТСК у Щецінському воєводстві у травні 1962 року місцеві активісти товариства прийняли рішення про ліквідацію районних управ, які функціонували до цього часу: “Замість того, щоб поглинати свій час, витрачаючи зусилля на активізацію районних правлінь – Urząd Wojewódzki матиме більше можливостей діяти, працюючи безпосередньо з Колами. Ми знаємо з досвіду, що самі районні управи, будучи практично відсутніми, нічим не могли допомогти гурткам, що завдання в цьому відношенні лягли на плечі Urzędu Wojewódzkiego. Ми не хочемо створювати фікцію і робити вигляд, що у нас розгалужений апарат Товариства. Апарат Товариства в наших щецинських умовах – це активісти, гуртки та Воєводське правління. Якщо в інших воєводствах районні ради мають місце [sic!] для існування, вони можуть працювати – вони повинні бути і призначаються. У нас краще працювати без них”. У доповіді Асоціації УСТК, написаній тоді ж, порушувалася також проблема кадрового забезпечення Товариства: “Всі розуміють, що одноразова виконавча влада воєводства не може бути організаційно сильною інституцією. Але за пів року у нас не було навіть цього одного співробітника. У нас також були серйозні проблеми з приміщенням і фінансами”.
У 1963 році в області діяло вже 23 гуртки УТСК. Найчисельнішим з них був гурток у Щецині (133 члени), за ним йшли гуртки у Бєчині та Тшеб’ятові (по 36 членів). Загалом у воєводстві УТСК на той час налічувало 488 членів. Протягом наступних трьох років їх кількість зросла до 543. Після ліквідації гуртка в Садльно і створення гуртків у Білій Іньскій та Вєжбно їх кількість зросла до 24 у 1966 р. Найчисельнішим гуртком залишався щецинський, який налічував 156 членів, далі йшли тшеб’ятівський – 48 та бечинський – 38. У свою чергу, у 1969 р. Щецинські воєводські структури УТСК налічували 472 члени, об’єднані у 25 гуртках.
На рубежі 1960-1970-х років внаслідок прогресуючої міграції українського населення з села до міст розпочався процес посилення міських кіл УТСК і поступового зникнення сільських ланок. За даними УТСК в Щецині, у 1971 році в воєводстві діяло 22 гуртки організації. Найчисельнішим з них був гурток у Щецині, який налічував 143 члени, далі йшли гуртки у Тшеб’ятові – 43, Інську – 38 та Страхоціні – 33. Інші гуртки знаходилися у наступних містах: Бєчино, Горжислав, Роби, Пустково, Біла, Хоцівель, Вапниця, Вежбно, Бурово, Славенцін, Чачово, Сосново, Длуско, Коритово, Воловець, Яржонбки, Кренжлін і Пльонно. У 1974 році кількість гуртків зменшилася до 19, кількість членів стабілізувалася, коливаючись навколо п’ятисот. Після запровадження адміністративної реформи кількість кіл скоротилася до шістнадцяти. У ньому взяли участь 515 осіб. За даними останньої звітно-виборчої конференції, у Щецінському воєводстві тоді діяло 19 гуртків, які налічували 550 членів.
До 1966 року головою УТСК у Щецині був Ян Завадський. Його місце (як в.о. голови) тимчасово зайняв Олександр Гнатюк. У квітні 1967 року головою став Микола Новосад. На цій посаді він перебував до кінця діяльності УТСК в Щецині, тобто до 15 лютого 1976 р. Ольга Ласка безперервно працювала в провінційних органах влади Щецинського УТСК, найчастіше на посаді казначея. Крім того, ядро провінційних активістів у 1960-1970-х роках становили: Юзеф Бак, Богдан Белецький, Стефан Братейко, Влодзімєж(Володимир) Хрін, Юзеф Дорох, Теодор Федак, Анна Яремович, Богдан Калужняцький, Богдан Колодзей, Міхал Козак, Єжи Ліборський, Павло Лахтюк, Влодзімєж(Володимир) Маліцький, Марія Набуда, Павло Олійник, Зенон Павлінський, Міхал Патра, Ян Пєх, Шимон Салюк, Влодзімєж (Володимир) Стасиков, Теодор Сулик, Дмитро Терефенко, Міколай(Миколай) Терефенко, Мирослав Трухан, Міхал(Михайло) Улан, Ярослав Вайда.
Після ліквідації воєводських і районних структур УТСК (1976 р.) мережа гуртків Товариства скоротилася до шістнадцяти, але в них налічувалося приблизно на 30% більше членів, ніж на початку 1970-х років. Як свідчать подальші дані, такий стан справ практично зберігся до кінця існування УТСК. За даними 1983 року, у Щецінському воєводстві діяло шістнадцять гуртків, які налічували 640 членів. У травні 1988 року показники філії УТСК у Щецині були майже ідентичними: шістнадцять гуртків і 688 членів.
Управа філії УТСК у Щецині була створена 16 грудня 1984 р. Її склад був попередньо погоджений з WSA UW (Воєводський адміністративний суд)у Щецині. До речі, представники УТСК не забули звернути увагу на низку, як вони вважали, упереджених статей про українське населення, що з’явилися в тогочасній пресі, і навіть висловили припущення, що ці статті можуть “призвести до погромів проти українців у Польщі”. Перший склад керівництва Щецинського УТСК був наступним: Єжи Ліборський (голова), Базилі Кобеляк (заступник), Ольга Дуда (секретар). До складу Президії також увійшли: Пьотр Дзвончик, Ян Маліняк, Василь Біло та Міхал Козак (а також, згідно з протоколом післяінспекційної перевірки, складеним у 1986 році, Ольга Ласка). До складу Ради директорів також увійшли: В. Яциняк, В. Леськів, Я. Левицький, Я. Косаревич, Пьотр Пшитульський, О. Доленга і С. Ананевич, до Ревізійної комісії – Я. Дорох, Галина Радзивонович і Ян Набуда, а до Колегіального суду – Віра Гергель, Володимир Качор і Володимир Маліцький.
Наступні звітно-виборчі збори УТСК в Щецині відбулися 16 квітня 1988 р. На зборах був присутній заступник WSSA UW в Щецині З. Любик. Головою ЗО було обрано Г.Колодія. Крім нього, до складу Правління увійшли: В. Маліцький (заступник), Ю. Ліборський (секретар), О. Ласка, В. Яциняк, Роман Муж, Я. Маліняк – члени Президії; В. Біло, О. Дуда, Марія Налепа, Ян Чамулак, Павел Подсудько, Влодзімєж Марканич, Т. Сулик, П. Олійник. П. Пшитульський, Ірена Смолій, Марія Леськів та Ірена Сенько. Членами Ревізійної комісії були Юзеф Дорох, Зенона Думка та Ян Бабіцький, а також члени Колегіального суду: Юзеф Василінка, Теодор Круль та Єжи Сиванич.
