Один з головних організаторів українського громадсько-культурного життя в Польщі після Другої світової війни, письменник, публіцист і колумніст, репресований владою Польської Народної Республіки.
Мирослав Трухан народився 27 листопада 1925 року в селі Міори (Браславського повіту, нині Республіка Білорусь). Його мати, Олена, померла через два роки після народження сина (1927). Його батько, Григорій, був військовим Галицької української армії у 1918-1919 роках, а після війни працював учителем. У першій половині 1920-х років польська освітня влада перевела його на роботу до тодішнього Віленського воєводства. Після смерті першої дружини Григорій Трухан одружився вдруге. Його другою дружиною стала Людвіга Сурма, яка походила з польсько-українсько-німецької родини. Походження Людвіги Сурми відіграло дуже важливу роль у подальшій історії родини Труханів.
Мирослав Трухан розпочав свою освіту у школах Віленського воєводства Другої Речі Посполитої, далеко від українських громад. Серед іншого, він здобув освіту в середній школі у Вільнюсі. Батько Мирослава, однак, намагався, щоб син не втрачав зв’язку з однолітками-земляками, відправляв його в різні літні табори, в тому числі й в табори українських скаутів (Пласт). Варто нагадати, що ця організація була оголошена нелегальною в Польщі з початку 1930-х років.
З початком німецько-польської війни, 1 вересня 1939 року, польська влада затримала Григорія Трухана і відправила його під конвоєм до табору в Березу-Картузьку. Звільнившись з табору, Григорій Трухан повернувся до своєї родини. Згодом, у 1940 році, завдяки походженню дружини, він разом із сином виїхав до містечка Кенти, яке німці приєднали до Рейху у 1939 році. Мирослав Трухан продовжив освіту в Рибнику, але вже в 1942 році вперше був призваний до Служби праці, т.зв. Арбайтсдінсту, а потім до Вермахту. Після військового вишколу його відправили на східний фронт. У липні 1943 року Мирослав Трухан потрапив у полон до радянських солдатів і був відправлений до табору військовополонених у Тамбов (Росія). Потім його разом з іншими військовополоненими відправили на Кавказ. М.Трухан звільнився з полону після закінчення війни у жовтні 1945 року та переїхав до Польщі, отримавши посвідку репатріанта. Спочатку він опинився в Познані, потім у Кентій, нарешті, в Лукові біля Леська.Був щасливий, довідавшись, що до села повернувся й батько.
Навесні 1947 року, перед початком операції "Вісла", Мирослав Трухан з родиною покинули Бещади. Спочатку вони зупинилися в Новій Руді в Нижній Сілезії, потім дісталися до Західного Помор’я. Григорій Трухан обіймає посаду директора Педагогічного ліцею в Камені-Поморському, а Мирослав розпочав навчання у Вищій школі економіки в Щецині. Після закінчення навчання Мирослав Трухан влаштувався на роботу бухгалтером-ревізором на підприємство "Державні ліси". Його дружиною була Софія з Бещад.
Мирослав Трухан був одним з головних організаторів українського суспільно-культурного життя в Польщі після Другої світової війни. З його ім’ям пов’язані, зокрема, численні ініціативи, спрямовані на інтеграцію студентської спільноти. Він також був одним з провідних активістів Українського суспільно-культурного товариства (УТСК), заснованого в 1956 році. Серед іншого, був членом воєводського правління УТСК у Щецині (у другій половині 1960-х років). Був одним з ініціаторів постійних зустрічей у штаб-квартирі Щецинського УТСК (так званих „літературних п’ятниць”, у тому числі за участю письменників з України, зокрема Ліни Костенко), українських програм, що транслювалися в ефірі Польського радіо в Щецині. Близько десятка років (з перервами) публікував свої колонки в журналі "Наше слово" (під псевдонімами Юрко Кучерявий та Юрко Крилатий), "Українському календарі". Він вів широке листування з активістами та творцями української культури в Польщі.
Зі зрозумілих причин діяльність Трухана викликала інтерес органів безпеки комуністичної держави (Служби безпеки – СБ). Він став "об’єктом" досудового слідства СБ під кодовою назвою" Спілка ", формальною метою якого було, серед іншого, встановлення зв’язків між так званими націоналістичними колами із Заходу та українськими активістами в Польщі. У 1963 році Мирослав Трухан був заарештований і згодом засуджений до ув’язнення на показовому процесі. Загалом він провів у в’язниці 15 місяців.
Після звільнення залишався під постійним наглядом органів безпеки Польської Народної Республіки. У 1976 році Мирослав Трухан залишив Польщу та оселився спочатку у Великій Британії, а потім у Федеративній Республіці Німеччина, в Мюнхені. Тут, у Вільному Українському Університеті, захистив докторську дисертацію "Українці в Польщі після Другої світової війни (1944-1984)", яка згодом вийшла друком. У його творчому доробку залишилися книги "Негативний стереотип українця в польській післявоєнній літературі" (видана в 1990-х роках. Україна), посмертно виданий том спогадів "Наче вчора" (Сполом, Львів, 2012), збірка колонок ("Фейлетони", Сполом, Львів, 2013) та роман "Проти течії. Повість у двох томах" (Каменяр, 2014).
Мирослав Трухан помер 9 квітня 2011 року в Мюнхені.
