Влодзімєж (Володимир) Маліцький народився 8 квітня 1946 року в Лубнівці, що за 2 км від міста Варяж, поблизу Сокаля в Україні. В рамках акції “Вісла” разом з родиною був переселений до Західного Помор’я, поблизу м. Старгард (тоді Щецинського) до села Чернікове. Наприкінці 1950-х років родина Маліцьких переїхала до Інська, де Володимир пішов до початкової школи. У 1960 році вступив до будівельного технікуму в Щецині, який закінчив у 1966 році. Через рік, 26 серпня , він одружився з Маріанною, а в березні 1967 року у подружжя народилася донька Анна. У 1972 році родина Маліцьких переїхала до Щецина. У тому ж році влаштувався на роботу в Щецинський політехнічний університет, де працював до 1974 року. Наступними працевлаштуваннями були: Huta Szczecin (Металургійний завод Щецина) (1974-1979), Morska Stocznia Jachtowa (Морська яхт-верф) (1979-1982) та Zakład Usług Technicznych (Технічна сервісна компанія) (1982-1989).
У 1988 році В.Маліцький виїхав на заробітки до своєї родини в Канаду. Туга за близькими, особливо за дружиною та донькою, змусила його через пів року повернутися до Польщі. В.Маліцький вирішив створити власну справу. З вересня 1989 року успішно керує ремонтно-будівельною фірмою „Rem -Bud”, що спеціалізувалася на будівництві індивідуальних житлових будинків. Наразі компанією керує його зять Ярослав Мельнікевич, який, окрім бізнесу, займається громадською діяльністю, зокрема, підтримує групу молоді у спортивному клубі Stal Stocznia у Щецині. Впродовж усього свого життя Володимир Маліцький брав активну участь у релігійному житті громади. Сприяв створенню православної церкви в Інсько. Після того, як о. Анджей Сагала OSBM очолив греко-католицьку парафію в Щецині, у 1974 році йому було запропоновано стати дияконом.
Зі спогадів дружини В. Маліцького: “Володик гарно співав, отець Сагала почув його і запитав, чи не хоче той стати дияконом. Чоловік погодився, але він не знав нот і боявся, що не зможе заспівати так, як потрібно. Отець Сагала сказав, що буде всіляко підтримувати, що у нього обов’язково все вийде, адже він має такий талант до співу. Володимир дуже хвилювався на початку, а він був дияконом сорок років. У нас не було свята, тому що мій чоловік був дуже побожним, завжди був готовий допомагати священник”.
Володик був закоханий у спів і відчував себе щасливим у ролі диякона. Він возив священник на машині з будь-якої нагоди. Я не пам’ятаю ситуації, щоб мій чоловік колись відмовив. Володик кликав пана Лазорищака і пана Зарічного – це була така трійця, і вони з моїм чоловіком завжди співали все, що потрібно. Священники змінювалися, а вони стояли до кінця. Влодик був членом парафіяльної ради. Найбільшою метою, яку він ставив перед собою, було пристосувати будівлю по вул. Міцкевича, 43 під православний храм. Ксьондзом на той час був о. Даріуш Вовк. Ремонт тривав два роки, і мій чоловік з кожним днем будівництва був все щасливішим і щасливішим. Всупереч фінансовим труднощам, він знав, що наш храм має бути побудований. Володимир не міг підвести себе і вірних. Він був щасливий, що через стільки років, завдяки його скромному внеску, ми можемо молитися в нашому храмі. Мій чоловік був дуже скромною людиною”. (інтерв’ю з М. Маліцькою є у розпорядженні авторів). Окрім участі у релігійному житті громади, він був активним членом Українського суспільно культурного товариства у Щецині.
З 1973 р. – голова гуртка УТСК у Щецині, з 1983 по 1986 рр. – член правління гуртка, з 1987 по 1990 рік – заступник голови. Він також був учасником капели бандуристів, яку заснував і очолював Петро Лахтюк, у культурних заходах, організованих в Центрі української культури. У 2002 році Маріанна та Володимир Маліцькі відсвяткували 35-ту річницю весілля.35 років спільного життя. Вони створили щасливу родину, мають двоє онуків. Разом з донькою Анною та зятем Ярославом живуть по сусідству і ведуть спільний бізнес. Володимир Маліцький помер 21 липня 2016 року у Щецині.