Міхал (Михайло) Козак народився 30 вересня 1932 року в селі Гребенне Рава-Руського повіту в родині Гжегожа (Григорія) та Ксенії, уродженої Печинки. Початкову школу закінчив у Гребенному, продовжив навчання у Раві-Руській. У 1947 році в рамках акції “Вісла” разом з родиною був виселений на західні території Польщі. У 1953 році Михайло закінчив середню школу в Торуні, через чотири роки – Гданський політехнічний університет. Михайло Козак був активістом Українського суспільно-культурного товариства (УСКТ), в якому почав брати активну участь ще в студентські роки. У 1956 році Михайло Козак був обраний делегатом Першого з’їзду УТСК у Варшаві. У 1957-1958 роках був головою гуртка УТСК у Щецині. Одразу після закінчення інституту почав працювати у Відділі телекомунікацій, потім обійняв викладацьку посаду в Технікумі зв’язку в Щецині, де спочатку очолює навчальну лабораторію, а згодом стає заступником директора.
У 1962 році Михайло Козак одружився з Катажиною (Катериною) Федик, студенткою Педагогічного університету української філології в Щецині. У шлюбі мав доньку та сина. Після закінчення Вищої педагогічної школи Щецинського університету в 1976 році почав працювати в Інституті педагогічної освіти та науки, де відповідав за методичне забезпечення навчального процесу. З 1981 року працював викладачем-методистом. У 1985 році Михайло Козак вийшов на пенсію. Через чотири роки він з дружиною переїхав до Перемишля, де був дуже активним у справах меншин. Співпрацював з українською пресою, збирав матеріали та документи, пов’язані з українською історією, громадою та культурною спадщиною. Після перетворення УТСК на Об’єднання українців у Польщі у 1990 році продовжив свою діяльність у цьому об’єднанні. Громадською діяльністю займався у Товаристві “Український народний дім” та Товаристві українських вчителів. Був почесним членом Українського лікарського товариства в Польщі, співорганізатором та учасником семінарів цієї організації. Заснував Товариство “Перемишльське братство” та Закарпатське об’єднання українців у Торонто.
У 1998 році Михайло Козак брав участь у VII Світовому конгресі українців у Торонто та в роботі Комісії з прав людини. Був секретарем та співорганізатором 1-го Перемишльського конгресу (1994). Редактор видання “Перемишльський конгрес”, до якого увійшли матеріали наукової конференції “Перемишль і Перемишльщина крізь століття”.
Автор багатьох статей у пресі та публікацій. М.Козак редактор перших шести номерів газети “Перемиські дзвони”. У 1995 році на прохання Перемишльського осередку Михайло та його дружина Катерина взяли на себе зобов’язання зібрати документи для публікації своїх спогадів: “I stwerdy diło ruk naszych” та “Проповіді” отця-митрата Степана Дзюбини (Львів, 1997). Він невтомно документував новітню історію Перемишля, результатом чого стала праця “Пом’яни, Господи, душі рабів Твоїх”, яка побачила світ у 2002 році. У ній М. Козак зібрав свідчення очевидців та включив документальні матеріали про страждання Перемишльської єпархії Української Греко-Католицької Церкви у 1940-х роках. Він був першим дослідником, який подав інформацію про вбивства та репресії єпископів, священиків та їхніх родин у Перемишлі. Громадськість, а також дослідники теми змогли дізнатися і зрозуміти маловідомі факти з історії українців Закарпаття саме завдяки його новаторству. Протягом багатьох років у Народному домі в Перемишлі вів щотижневі засідання дискусійної групи “Українська розмова”, під час яких обговорювалися не лише історичні події, а й актуальні теми українського громадсько-політичного життя.
У 2006 році видав книгу “Минуле і сучасне. Кобильниця Волоська і Руська”, присвячена пам’яті батьків його дружини: Костянтинові та Катерині. Наступного року – монографія: “Невтомний капелан”, про незламного щецинського греко-католицького священика Володимира Боровця. У 2010 році вийшла друком ще одна монографія М. Козака, цього разу присвячена рідному селу автора “Гребенне у Другій світовій війні”. Книгу він присвятив своїм батькам: Ксенії та Григорію Козак. Останньою книгою Міхала Козака стала “На життєвій дорозі”, видана у Перемишлі у 2013 році, в якій він розповів про свої здобутки, підсумував своє життя, покликання та місію у служінні родині, народу та Церкві. Помер 12 січня 2020 року в присутності дружини Катерини у своєму будинку в Перемишлі.