Доктор медицини, підполковник Іван Душкевич (1930-2022)

Українці, які в 1947 році були переселені в рамках операції «Вісла» з південно-східних регіонів Польщі на так звані «Повернуті території», часто повторювали й досі повторюють у розмовах між собою фразу: «Вчіться, що в голові маєте, того в вас не заберуть». Неодноразово повторював її й Іван Душкевич, чий життєвий шлях міг би слугувати прикладом того, як багато можна досягти в житті завдяки праці та цілеспрямованості.

Іван Душкевич народився 1 липня 1930 року в селі Березка Леського повіту в сім’ї Івана та Катерини. Початкову школу закінчив у 1944 році. У 1947 році разом з матір’ю і трьома сестрами опинився в селі Кози (нині Битовського повіту). У 1947-1951 роках відвідував середню школу в Слупську. Як він згадував через роки, тоді йому часто доводилося ночувати на залізничній станції. Це врешті-решт привернуло увагу шкільних наставників, які відправили ще підлітка до дитячого будинку. Незадовго до іспиту на атестат зрілості (1951) померла мати Івана Душкевича. Після закінчення середньої школи Душкевич склав іспити до Військово-медичної академії в Лодзі (1951). Лейтенант Іван Душкевич отримав диплом Академії 31 серпня 1957 р. Як військовий лікар, він був призначений до частини в Хошно. Тут він також почав спеціалізуватися на хірургії. Це відбувалося не без проблем.

Начальник Івана Душкевича не погоджувався на те, щоб він залишив частину. Однак Душкевич вдався до хитрощів, про які пізніше розповідав з неприхованим задоволенням. Хитрість полягала в тому, що Душкевич виїжджав з території частини на велосипеді, який завжди залишав на тому ж місці, коли повертався. З часом його начальство могло визначити по велосипеду, чи був Душкевич у частині, чи ні. Щоб заплутати коменданта і продовжити спеціалізацію в цивільній лікарні, Душкевич вирішив купити другий велосипед, про який нікому не сказав і на якому виїжджав за межі частини. Описана анекдотична ситуація добре відображає характер Івана Душкевича, який, всупереч труднощам, завжди намагався реалізувати мету, яку перед собою поставив.

З Хошно Душкевича перевели до Щецина, де він міг легше продовжувати свою хірургічну спеціалізацію. Через три роки після переведення він здобув перший ступінь спеціалізації з загальної хірургії та відразу ж почав спеціалізуватися на другому ступені. В той самий час, у 1970 році він здобув перший ступінь спеціалізації з організації охорони здоров’я. Однак кар’єру Душкевича не полегшувало ні його походження, ні відмова приєднатися до Польської об’єднаної робітничої партії. Однак, у 1980 році він здобув другий ступінь спеціалізації з загальної хірургії, а в 1983 році – звання доктора медичних наук, присвоєне Вченою радою Центру післядипломного навчання Військово-медичної академії у Варшаві. Роботи Яна Душкевича опубліковані у фахових журналах: Випадок венозної виразки ноги з особливою резистентністю до лікування. Випадок проникаючого поранення серця, вилікуваного хірургічним шляхом, «Lekarz Wojskowy». 1983. t. 59, № 7-8; Простий спосіб катетеризації сечового міхура. Використання лампи власної конструкції для отримання фотографічних зображень, «Lekarz Wojskowy», 1990, т. 66, № 11-12. Після виходу на пенсію в 1993 році Іван Душкевич продовжував працювати в лікарні ще багато років.

Іван Душкевич був надзвичайно шанованим лікарем. Свою професійну позицію він заробив не лише досвідом, проникливістю та допитливістю, але й емпатійним підходом до пацієнтів. Він ніколи нікому не відмовляв у допомозі, що не тільки приносило йому велику симпатію (його жартома називали «лікарем Бещад», оскільки до нього зверталося дуже багато людей з цієї місцевості), але й наражало його на неприємності. Парадоксально, але саме форма професійного військового захистила його від дій комуністичної таємної поліції, що володіла інформацією про допомогу, яку надавав Душкевич, а також про його діяльність в українській громаді.

Окрім професійної та академічної діяльності, Іван Душкевич також реалізовував себе соціально, особливо в українській громаді Щецина. Він був постійним учасником зустрічей, мистецьких оглядів та концертів, які організовував у місті місцевий осередок Українського суспільно-культурного товариства, а згодом Об’єднання українців у Польщі. Разом з іншими людьми він долучився до організації дитячих мистецьких оглядів у Кошаліні, які тривають донині. Він також опікувався дитячим колективом «Мальви» в Щецині.

28 квітня 1990 року, в річницю депортації «Вісла», на Щецинському медичному форумі, в якому взяли участь понад тридцять лікарів з усієї Польщі, було засновано Українське лікарське товариство, першим головою якого став Іван Душкевич. Товариство приділяло особливу увагу розвитку співпраці з лікарями з України, створенню можливостей для польських громадян здобувати медичну освіту в Україні, а також діяльності в гуманітарному просторі.

В українському середовищі Душкевич був відомий своїм почуттям гумору, добротою. Він любив людей, а люди любили бути в його товаристві. Мені запам’яталася картина з одного з щорічних греко-католицьких індульгенцій у Білому Борі, ще на старому місці, у цвинтарній каплиці на сучасній вулиці Сосновій, пристосованій для потреб православної церкви, де в оточенні молитовного натовпу паломників, між хрестами, до яких вишикувалися довгі черги, у бічному провулку Іван Душкевич давав медичну пораду всім, хто її просив. Залишаться також дуже добрі розмови, які мотивували мене продовжувати наукову роботу, щира радість і телефонний дзвінок, коли я захистив докторську дисертацію у 2005 році, багато разів повторювана тоді фраза про те, що «докторські ступені не лежать у сміттєвому баку». Залишиться також пам’ять про його життєву пристрасть – бджільництво, про яке він міг би писати дисертації так само довго і пристрасно, як про медичні випадки чи події в українському середовищі. Останні роки життя Івана Душкевича були позначені стражданнями. Він помер 25 серпня 2022 року. Похований 2 вересня 2022 року на Центральному цвинтарі в Щецині в присутності родини, друзів і в почесній варті солдатів Війська Польського.

Ярослав Сирник

Джерела

І. Душкевич, Про себе, «Український альманах» 2008.
Душкевич Іван / П. Пундій // Енциклопедія Сучасної України [Електронний ресурс] / Редкол. : І. М. Дзюба, А. І. Жуковський, М. Г. Железняк [та ін.] ; НАН України, НТШ. – К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2008. – Режим доступу : https://esu.com.ua/article-19659
Лікар Бещадів. 80-ліття Івана Душкевича. Розмовляла Анна Вінницька, „Наше слово” №37, 12 IX 2010.